Напевно, було б прописаною істиною вважати, що найперші педагоги, головні творці дитячої душі – батьки, близькі їй люди. Ви можете зробити для дитини, для її щастя більше, ніж будь хто.
Адже саме в сім’ї формується дитина. Скільки сімей, стільки й різних дітей, різних особистостей. Готових рецептів і моделей виховання немає. Але прислухатися до порад фахівців – педагогів, психологів, перечитувати спеціальну літературу все ж таки варто, щоб уникнути грубих помилок у вихованні.
Давайте подумаємо про це, шановні батьки! Усі ми з вами, незалежно від освіти, наставники своїх дітей. Отже, давайте зауважимо, як ми звертаємося до дітей, чи часто знаходимо для них теплі слова, чи можемо зігріти малюків ніжністю і ласкою, батьківською любов’ю? Чи часто розуміємо їхні проблеми? Адже у дітей багато проблем. Іноді одного слова достатньо для того, щоб дитина страждала або вилікувала душу. Тому не забувайте, як багато залежить від нашої поведінки у своїй сім’ї, яке оточення, мікроклімат ми створюємо навколо наших дітей. І життєва розсудливість, справедливість в першу чергу від батьків. Діти вчаться на прикладі власного життя батьків. Повірте в неповторність і унікальність вашої дитини. Адже вона – точна ваша копія. Знайдіть для своїх діток куточок у вашому батьківському серці. Зумійте не ображатися на малюків: придивіться до них.
Хай у їхній поведінці завжди відображаєтся тепло ваших сердець!
Поради батькам щодо виховання у дітей почуття власної гідності і відповідальності за свою безпеку
• Використовуйте будь-яку можливість, щоб висловити дитині свою любов.
• Оцінюйте кожну самостійну справу дитини позитивно.
• Намагайтеся помітити і похвалити дитину за зміни до кращого в її поведінці, навіть якщо вона дуже незначна.
• Пам’ятайте, що при частому звернені до заохочення та похвали, ВИ сприяєте розвитку у дитини впевненості в собі.
• Намагайтеся навчити дитину, як виправити невірний вчинок.
• Висловлюйте своє ставлення до неналежної поведінки дитини ясно і недвозначно, залишаючи впевненість у вмінні дитини діяти правильно.
• Розмовляйте з дітьми в тоні поваги і співробітництва.
• Залучайте дитину в процес прийняття рішень.
• Пам’ятайте, що ВИ даєте дитині зразок правильної поведінки.
• Намагайтеся уникати порожніх погроз. Вчіть дитину прагнути до успіху, бо успіх, визнаний дорослими, є мірилом її цінності.
• Рахуйтеся з думкою дитини. Бажано, щоб дитина мала можливість виразити своє невдоволення чи навіть обурення, коли вона повинна підкоритися правилам, що їй не до смаку. Залучайте дитину до вирішення будь – яких ситуацій.
• Не допускайте рукоприкладства, криків, погроз та образливих слів – вони можуть викликати у Ваших дітей негативні емоції і неприязне ставлення до навколишнього світу.
• Намагайтеся не виражати перевагу одному з дітей.
• Не очікуйте від дитини виконання того, що вона не в змозі зробити; давайте їй посильні завдання та доручення.
Шановні батьки! Пам’ятайте, що тільки любов і шанобливе ставлення до дитини сприятимуть вихованню особистості!
1. Доцільно перші дні приводити дитину лише на прогулянку.
2. Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості, улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від розлуки.
3. Пограйтесь удома з дитиною у «Дитячий садок», однією з іграшок нехай буде дитина. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, допоможіть їй знайти друзів.
4. Постійно створюйте спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім’ї, бережіть її нервову систему, не збільшуйте , а навпаки зменшуйте навантаження на нервову систему.
5. Постійно цікавтесь життям дитини у дитячому садку.
6. Якомога раніше повідомте педагогів про індивідуальні особливості вашого малюка
Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчатися виявляти свою любов до неї, спілкуючись.
Частіше нагадуйте собі таке:
-перед вами – діти;
-вони поводяться, як діти;
-трапляється, що їх поведінка нервує батьків;
-якщо я виконуватиму свої батьківські обов’язки, любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.
1.Шановні батьки! Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, стати людиною.
2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому, кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене доскональності, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
4.Мої почуття ще недозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб.
5. Щоб розвиватись, мені потрібне ваше заохочення, не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
6. Давайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.
8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращою.
9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу щоб ви частіше брали мене на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.
10. Любі мої, я вас дуже люблю! Доведіть мені, що ви любите мене також.
1 .Сімейні конфлікти.
2. Роздратованість батьків
3. Ухиляння від контакту з дитиною
4. Намагання прискорити розвиток дитини.
5. Оберігання дитини від труднощів.
6. Пригнічення волі дитини.
7. Надмірне втручання у світ дитини.
8. Залежність дитини від матері.
9. Суворість
1.Справжня дружба.
2. Допомога іншому.
3. Рівність.
4. Лояльність.
5. Гордість за старших.
6. Шанування традицій.
7. Спільність.
8. Здібності, компетентність.
9. Вибір особистої мети.
10. Незалежність.
11. Самодисципліна.
12. Авторитет.
13. Яскравість уражень.
14. Різноманітність.
-
Покарання не має шкодити здоров'ю – ані фізичному, ані психічному. Воно має бути корисним.
-
Якщо є сумніви щодо покарання – не карайте. Навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Жодна «профілактика», жодних покарань «про всяк випадок»!
-
За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.
-
Краще не карати, ніж карати із запізненням .
-
Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі провини – ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.
-
Без приниження! Що б не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви несправедливі, то покарання не подіє, а зашкодить. Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не вашого гніву, а вашого засмучення.
1. Ставтеся до запитань дитини з повагою, не відсторонюйтесь від них. Уважно слухайте дитяче запитання, намагайтеся зрозуміти, що зацікавило дитину в тому чи іншому предметі, явищі, про яке вона запитує.
2. Давайте стислі, доступні для дитини – дошкільника відповіді, не вживайте складних для розуміння слів, мовленнєвих зворотів.
3. Відповідь повина не лише збагатити дитину новими знаннями, а сприяти подальшим роздумам, спостереженням.
4. Заохочуйте самостійну розумову діяльність дитини, відповідаючи на її запитання зустрічним: «А ти як вважаєш?»
5. Відповідаючи на запитання дитини, намагайтеся залучити її до спостереження за навколишньою діяльністю, читанням, розгляду ілюстративного матеріалу.
6. Даючи відповідь на запитання дитини, впливайте на її почуття, виховуйте гуманізм, чутливість, тактовність до оточуючих.
7. Якщо відповідь на запитання дитини передбачає повідомлення знань, що недоступні для її розуміння, не бійтеся зауважити: «Дещо ти зараз не можеш осягнути, але коли підростеш, більше дізнаєшся і сам зможеш дати відповідь на це запитання».
Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій ситуації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знання. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризикують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ. Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його.
Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне – гарний кінець.
Для малюка ця розповідь буде двозначною: по – перше, він побачить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По друге, ви у ненав’язливій формі пропонуєте дитині вдалий спосіб розв’язання ситуації. Крім того, розповідь про будь – кого, схожого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про його переживання.
Реальний спосіб допомогти – гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі – жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша ситуація: «неслухняна дитина завітала у гості» : малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням.
Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, що дитина відчувала різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.
Чудовий метод контакту – малюнок. Папір, олівці та фарби допомагають зобразити ретельно приховані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і намалюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуйте разом із вашою дитиною.
Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а і дітей. Телевізор, комп'ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина на¬вчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить,"не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження, дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп'ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп'ютерних іграх, це; може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дити¬ни (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку. Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят дивляться телевізор без правильного вибору, від 40 хв. до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, перегляд телепередач щодня формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою не була б передача.Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп'ютерного» життя є відставання у розвитку дитини. В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне.Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи.Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати ЇЇ у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів.Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв. на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спо¬стерігала на екрані, і починає діяти так само. Спостереження X. Хекхаузена довели, що діти, які в сім'ї часто зазнають насилля, улюбленими передачами обирають ті, в яких присутнє насилля, а улюбленими героями вважають найагресивніших.Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести дисгармонії мозкових ритмів, їх збою.Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп'ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ.
-
Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам'ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим. Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп'ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп'ютера - не більше ніж 12 ХВИЛИН) для старших дошкільнят.
-
Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію. Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео - і телепродукцію
-
Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп'ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.
-
Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам'ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.
-
Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.
-
Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.